Одно і двокомпонентні штукатурки

Одне відро добре, а з мішком – краще
Часи змінюються, і з ними змінюються проблеми. Проблема тотального дефіциту, що мучила радянських людей, у нинішні, ринкові часи змінилася не менш болісною проблемою вибору. Дійсно, стоячи в нинішньому супермаркеті перед нескінченними полицями з однотипною продукцією, складно не розгубитися і не помилитися.
Правильно вибрати – це дуже важливо. А стосовно будівництва та ремонту, особливо важливо не помилитися в матеріалах для зовнішнього оздоблення, які служать в жорстких умовах агресивних погодних впливів, що останнім часом явно посилюються.
У цій статті ми постараємося допомогти нашому читачеві визначитися із зовнішньою штукатуркою. Причому в найзагальнішому сенсі – ми не будемо порівнювати конкретні марки або виробника, а тільки типи штукатурок. Конкретніше – однокомпонентну «акрилову» штукатурку у відрі і двокомпонентну, яка продається у вигляді комплекту «відро + мішок». А почнемо ми спочатку.

А в чому, власне, різниця?

Дійсно, чим таким принциповим ці два типи штукатурки можуть відрізнятися? Виявляється, можуть. Але перш ніж обговорювати відмінності, потрібно оцінити схожість, щоб розуміти, чи можна взагалі порівнювати ці два матеріали.
Отже, про схожість. І однокомпонентна, і двокомпонентна полімерні штукатурки містять дисперсію полімеру (найчастіше акрилу або акрил-стиролу), наповнювач і наповнювач (найчастіше, гарний білосніжний мармур різної крупності, по-простому пісочок і борошно) і пігмент (барвник). Вміст цих (загальних для одно- і двокомпонентних матеріалів) речовин перевищує ¾ ваги штукатурки, що дозволяє вважати їх якщо не близькими, то вже точно двоюрідними родичами. Тепер можна глянути, чим отаким вони відрізняються.
Відмінність у наших родичів, за великим рахунком, тільки одна, але дуже серйозна. Ім’я їй – ЦЕМЕНТ. У двокомпонентних штукатурках він є, і досить багато. В однокомпонентних – його немає. Зовсім. І ось чому. Однокомпонентна штукатурка поставляється готовою до застосування, тобто, все необхідне в неї вже намішано, і нічого додавати не треба. З одного боку, це зручно: відкрив, перемішав – і працюй. Але, з іншого боку, це не дає змоги одночасно вводити до складу однокомпонентної штукатурки матеріали, що взаємодіють один з одним. Наприклад, воду і цемент: всі знають, що відбувається під час їх змішування.

Вода в складі однокомпонентної штукатурки має бути обов’язково, вона є основою полімерної дисперсії, яка визначає всі приємні та корисні властивості такої штукатурки. Значить, доводиться відмовлятися від цементу.
У двокомпонентній штукатурці цемент цілком комфортно лежить у сухому мішку, і зустрічається з водою у вигляді дисперсії тільки під час змішування, тобто, безпосередньо перед вживанням штукатурки в справу. А взаємодіє він з водою і твердне вже і зовсім на стіні, де це йде тільки на користь, про що ми поговоримо трохи нижче. Зараз же скажемо тільки найважливіше: наявність або відсутність цементу в штукатурці дуже сильно змінює її характер. І позначається це, насамперед, на довговічності.

Що таке довговічність, і з чим її їдять.

Як відомо, будівельники бувають різні. Не в сенсі «хороші і дуже хороші», а в сенсі спеціалізації. Одна частина будівельників спеціалізується на власне будівництві, вони на рівному місці зводять будинки та інші потрібні людям споруди. А інша частина ремонтує те, що побудувала перша. Це їхня професія, вони так заробляють на хліб з маслом: щодня, з року в рік роблять ремонти.
Але якщо ви не маєте щастя входити до цієї категорії людей, навряд чи вам принесе багато задоволення займатися ремонтом з року в рік. Особливо у своїй оселі. Особливо за свої, тяжкою працею зароблені гроші. У вас буде правильне і справедливе бажання: ремонт у вашому домі повинен протриматися якомога довше. Поки вам не набридне. За реалізацію такого бажання якраз і відповідає довговічність.
Довговічністю називають здатність матеріалу довго зберігати свої початкові експлуатаційні характеристики, незважаючи на різні шкідливі впливи. Стосовно штукатурки, це означає, що вона повинна зберігати колір, фактуру, цілісність та інші свої корисні властивості, включно зі здатністю триматися на стіні, і водночас ефективно протистояти всіляким погодним впливам. Для спрощення подальшого викладу, ці впливи можна звести до двох антагоністичних пар: «мороз і сонце» і «вода і суша». Отже, починаємо з морозу.

Ой, Мороз-Мороз…
Один з основних параметрів, що визначають довговічність фасадної акрилової штукатурки – це, безумовно, морозостійкість. Заморожування – відтавання здатне досить швидко зруйнувати навіть найміцніший граніт, що вже тут говорити про полімерне покриття. Тому порівнянню морозостійкості різних компоновок акрилової штукатурки ми приділимо особливу увагу.
Для початку необхідно визначитися з механізмами руйнування під дією морозу одно- і двокомпонентних штукатурок. А вони дуже сильно різняться. І відмінності ці обумовлені різними механізмами затвердіння цих двох видів штукатурки.
Як встановлено спеціальними дослідженнями, однокомпонентна акрилова штукатурка після нанесення просто висихає. Будь-які хімічні процеси типу «зшивання», полімеризації при цьому не відбуваються, єдина зміна – видалення прошарків води, що заважали злипнутися молекулам полімеру. Отриманий при цьому матеріал (за умови досить ретельного висушування) за зовнішнім виглядом і властивостями найточніше можна описати словом «скло». Красиве, прозоре, але крихке. Особливо на морозі. І при цьому менш міцне, ніж звичне нам віконне скло.
Що з цього випливає? А випливає те, що руйнуватися висохлий полімер руйнуватиметься так само, як і скло, подряпане склорізом: досить будь-якої подряпини або маленького дефекту, щоб на морозі миттєво утворилася тріщина. У цю тріщину під час відлиги кинеться вода і заповнить її. А при замерзанні лід, що збільшився в об’ємі, довершить руйнування.
У двокомпонентних штукатурках твердіння відбувається зовсім інакше. Звичайно, процес висихання має місце і в них, але не він є визначальним. Головне місце в структуроутворенні таких штукатурок посідає твердіння цементу. А це процес складний, багатофазний і призводить він до утворення розгалуженої тривимірної структури, що складається з дуже тонких волокон продуктів твердіння цементу, які зв’язують між собою зернятка заповнювача і вкриті «шубою» з молекул полімеру. Волоконця утворюють міцний тривимірний каркас, армують весь об’єм штукатурки. І замість простого крихкого скла ми отримуємо те, що мовою будівельного матеріалознавства називається словом «композит».
У композитних матеріалах кожен компонент відіграє свою роль у злагодженому ансамблі. Мікроволокна продуктів твердіння цементу беруть на себе найнебезпечніші напруги, що розтягують, гасять мікротріщини, що народжуються, перерозподіляють навантаження, не даючи їм вирости до руйнівних значень. А висохлий полімер забезпечує щільність структури і передачу на волокна прикладених зовнішніх навантажень.
Згідно з будівельним матеріалознавством, міцність і довговічність композиту перевищує ці характеристики для окремих компонентів, що входять до його складу, і цей ефект має назву синергетичного. Стосовно нашого випадку, морозостійкість штукатурки, що містить і цемент, і полімер, завжди буде вищою, ніж у чисто полімерної штукатурки.

Чому штукатурки не люблять засмагати.
Перед подальшим проникненням у таємниці акрилу і цементу, треба зробити невеликий відступ у світ звичної нам побутової техніки. І згадати, яким красивим білосніжним кольором тішив нас новопридбаний холодильник. Або мікрохвильовка, або інший предмет інтер’єру, що має білі пластикові деталі. Але ось минуло кілька років, і при уважному розгляді виявляється, що білизна вже не та, у колись бездоганного пластику проступила якась тьмяність, навіть нездоровий відтінок з’явився. І причина тут не в бруді та кіптяві (точніше, не тільки в ньому). Пластик вигорів. Під дією сонячних променів поверхня пластику руйнується, і з цим нічого не можна вдіяти. Сонячний ультрафіолет здатний розщепити будь-яку органіку, питання тільки в часі.
Уявіть: якщо таке сталося з пластиком, захищеним подвійним склом, у тепличних умовах кондиціонованої кухні, як доводиться штукатурці, що приймає на себе удар усієї потужності сонячного випромінювання? Доводиться їй несолодко.
Звичайно, виробники штукатурок знають про шкідливий вплив ультрафіолету на акрил, і всіляко намагаються захистити його, але всі хитрощі призводять тільки до деякого подовження терміну служби. Зробити абсолютно стійкий полімер не виходить.
А тепер давайте згадаємо, що відбувається під впливом ультрафіолету з цементом?

Правильно, НІЧОГО. Цемент, він на те й цемент, матеріал суто неорганічний, кам’янюка-кам’янюкою. Він мало того, що сам світла не боїться, так ще й не пропускає його вглиб штукатурки. Тому руйнування двокомпонентної штукатурки під дією світла обмежується тонким поверхневим шаром, а далі акрил спокійнісінько собі служить у затінку від цементного каркаса.

Про мокру воду і сухий вітер
На цьому етапі нашого аналізу штукатурних принад нам доведеться згадати філософію і звернутися до здорового глузду. І поставити йому, цьому самому здоровому глузду, таке запитання: якщо щось мокре висушити, а потім назад покласти у воду, що з ним станеться? І здоровий глузд відповість: воно знову намокне. А можливо навіть і розмокне, тобто, розкисне до неподобства.
Спробуємо застосувати цей висновок до акрилової штукатурки. Що робить акрилова дисперсія після нанесення на стіну? Правильно, висихає. Отже, якщо її полити водою, вона намокне. Ступінь намокання і розкисання прямо пропорційний ступеню попереднього висихання. А оскільки в реальних умовах дисперсія не може висохнути повністю, то якась її частина, нехай невелика, але ненульова, розкисне назад до стану дисперсії, і буде благополучно змита дощиком. Це непривабливе явище іноді можна бачити на фасадах, невдало потинькованих у сезон дощів: під зливою з них стікає білясте «молочко», що являє собою розбавлену дисперсію. А якщо дощ буде йти місяць? З огляду на нинішні погоди, таке цілком імовірно…
А тепер уявімо, що буде зі шматком затверділого цементу, якщо його кинути у воду. Правильно, НІЧОГО. Ні, він, звичайно, намокне, просочиться водою, але ніяк не розкисне. Це відбувається тому, що під час твердіння цемент не просто висихає, а взаємодіє з водою, утворюючи нові речовини, які у воді не розчиняються. Отже, навіть під найзапеклішим дощем акрил змиється знову-таки з тонкого верхнього шару. Далі вода зустріне заслін із нерозчинних продуктів твердіння цементу і змушена буде припинити свою руйнівну діяльність.
Здавалося б, якщо вода для штукатурки – це погано, то сухий теплий вітерець – це найсправжнісіньке добро? А ось і ні! І для розуміння цього нам знову треба повернутися до побутових явищ. Тільки тепер ми підемо не на кухню, а у ванну. Де сохнуть щойно випрані свіжокуплені джинси. На примірці вони сиділи, як влиті. А як після прання? Ось те-то. Джинси сіли. Говорячи науковою мовою, під час висихання відбулася усадка.
Страшна таємниця штукатурки полягає в тому, що і вона при висиханні теж дає усадку. І якщо під час першого висихання свіжонанесеної штукатурки ця усадка компенсується еластичністю полімерних молекул, то після затяжного дощику, який частково вимив, а частково порушив суцільність акрилової плівки, еластичність штукатурки падає. І за деяку кількість циклів усадка переможе…

А як цемент? Він що, при висиханні не дає усадки? Відповімо чесно: дає. Але на порядок меншу, ніж органіка. І при цьому тривимірний цементний каркас набагато жорсткіший, ніж м’яка акрилова плівка. І коли вона (плівка) намагається давати усадку, він (каркас) їй таких вольностей не дозволяє.

Що з цього випливає
Отже, ми розглянули наші «двоюрідні» штукатурки з найрізноманітніших сторін. І можемо дозволити собі зробити висновки. Так, однокомпонентна штукатурка зручніша у зберіганні та роботі. Але В СЛУЖБІ ПЕРЕВАЖНІША ДВУХКОМПОНЕНТНА, яка вирізняється набагато більшою стійкістю до різноманітних зовнішніх впливів і, як наслідок, вищою довговічністю.
Залишилося обумовити останню умову: зроблені нами висновки справедливі за умови використання однакової дисперсії в однакових пропорціях. Але ж можна взяти іншу, ефективнішу, дисперсію, або збільшити її кількість, або ввести якусь хитру «хімію», яка поліпшить характеристики штукатурки? Звичайно, можна. І сумлінні виробники однокомпонентних штукатурок змушені використовувати всі три методи, щоб підвищити довговічність своєї продукції. На жаль, усі ці методи призводять до подорожчання готової штукатурки.
Ось і виходить, що, якщо все правильно порахувати, квадратний метр штукатурки, виконаної двокомпонентним складом, буде або довговічнішим, або дешевшим, ніж такий самий квадратний метр однокомпонентної штукатурки, або навіть поєднуватиме обидві ці приємні якості.